4.02.1936 народився Борис Миколайович Мозолевський – археолог, дослідник скіфської старовини, поет.

 Народився в с. Миколаївка, Веселинівського району, Миколаївської області, в селянській родині. Діди й прадіди були розкуркулені. У війну батька забрали до Німеччини, де він і загинув. У сільській школі-семирічці Борис почав писати вірші. Через матеріальну скруту після закінчення школи-семирічки 1951 року п'ятнадцятирічний Борис опинився серед вихованців Одеської спецшколи Військово-повітряних сил СРСР. Після розформування школи був вихованцем однієї з частин ВМФ. Вступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами СРСР Г. Шоніним і Г. Добровольським. Училище не закінчив через дострокову демобілізацію, пов'язану з радикальним скороченням радянської армії (1956).

Після демобілізації переїхав до Києва, де протягом майже 10 років працював кочегаром. Без відриву від роботи з 1958 до 1964 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Продовжував писати вірші.

Після закінчення університету працював у 1965 – 1968 роках редактором у видавництві «Наукова думка» (Київ), редагуючи видання з археологічної тематики. Певний досвід у нього вже був, оскільки у 1962 році він вперше побував на археологічних дослідженнях у Південно-Українській експедиції Інституту археології АН УРСР. Однак «брежнєвський репресанс» повернув Мозолевського до кочегарки… і подружилися двоє кочегарів: Василь Стус і Борис Мозолевський. А далі коло звузилося, відчувся подих холодильника імені Берії:

З 1968 р. починає працювати позаштатним співробітником Інституту археології АН Української РСР, бере участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. У велетенському 8-метровому кургані Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із чудовими золотими платівками від двох дерев'яних посудин, два ритони, обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів.

З 1969 р. Борис Мозолевський очолює Орджонікідзівську археологічну експедицію, яка продовжила дослідження курганів у районі річок Солоної, Базавлук, Чортомлик, що є правими притоками Дніпра. Необхідність проведення тут польових досліджень виникла через зростання масштабів кар'єрного видобутку марганцю.

Однак над українцем-патріотом згущувались хмари, загроза мордовських таборів була вже реальною. В етюді «Шлях до себе» Борис Мозолевський писав: «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом».

21 червня 1971 року експедиція під керівництвом Б. Мозолевського під час археологічних досліджень Товстої Могили зробила найсенсаційнішу знахідку ХХ століття – багате скіфське поховання, серед скарбів якого була славнозвісна Пектораль. Одягнувши її на шию і замаскувавши старою тілогрійкою, Мозолевський інкогніто доставив безцінну знахідку до Києва. Тут він пішов до Олеся Гончара, з допомогою якого «кандидата на відправку до Мордовії» прийняв перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, у кабінеті були голова Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон. В результаті Борис Мозолевський став молодшим науковим співробітником Інституту археології АН УРСР, отримав трикімнатну квартиру, зарплату 200 крб., 500 крб. премії (кажуть, що її змусили віддати у фонд миру) і, незважаючи на тиск Москви, скарб залишився в Києві.

Після розкопок Товстої Могили Борис Мозолевський став одним із найавторитетніших дослідників скіфських курганів. Він блискуче захистив 1980 року кандидатську дисертацію, тема якої — скарби з Товстої Могили. 3 1986 р. і до кінця життя працював завідувачем відділу, потім — сектора скіфської археології Інституту археології НАН України. Був прийнятий до Спілки письменників України.

А за кордоном було видрукувано лист Мозолевського до Стуса: Прости мене, Василику, мій брате, За всі твої печалі і жалі, Що ти один ламав холодні ґрати, Коли я їв свій кусень у теплі.

Багаторічний досвід польових досліджень допоміг Борисові Мозолевському визначити характерні ознаки для візуального розпізнання скіфських курганів без розкопок. Це дало змогу йому під час розвідок у 1984 – 1985 pp. та 1989 р. на території Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Кримської областей оглянути понад 60 курганів, висотою від 8 м та вище, виявити серед них 23 царських скіфських кургани.

Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому знайшли на глибині 10 м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика. Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих, кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п'ять сагайдаків зі стрілами. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. Це знаряддя для виготовлення ниток було символом жрецтва, покликання якого здійснювати зв'язок між людьми, світами й часом. Так відбулось відкриття поховання, яке раніше не траплялось. Глибоке осмислення цих знахідок в умовах розпаду СРСР та перших місяців незалежності України привело Бориса Миколайовича Мозолевського до несподіваних висновків про сутність суспільно-політичних процесів на українській землі — неминуча загибель деспотії, незважаючи на її численні злочини та жертви. Він прагнув все це відобразити не тільки в періодичних виданнях, а й у своїй докторській дисертації. Однак плани Бориса Миколайовича не здійснилися через важку хворобу. У 1993 р. він був удостоєний пам'ятного диплома «Золотий скіф» Інституту археології АН України і Ради Київської академії Євробізнесу.

Окрім наукових праць, залишив у спадок значний поетичний доробок. Писати вірші почав ще з дитячих років. Свою першу збірку поезій «Начало марта» видав 1963 року. У кінці 60-х років Б. Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій, в яких осмислена історія України та сучасність: «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яку писав у 60-ті роки і яка навіть одержала другу премію в конкурсі «Євшан-зілля», однак не була надрукованою аж до 1996 року.

У своїй поезії відкрив найтонші ліричні переживання й роздуми над долею України у ракурсі її історичного минулого. Приятелював з художником Миколою Трегубом і кобзарем Миколою Товкайлом, які також були співробітниками Інституту археології НАН України і зробили значний внесок у розвиток науки і мистецтва.

 Помер 13 вересня1993 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі