Тим, що є Міжнародний жіночий день, ми зобов'язані комуністці Кларі Цеткін. Але почалося все задовго до неї: перші марші жінок, які виступали за рівні з чоловіками умови праці, траплялися ще в середині ХІХ століття і прокотилися від Лондона до Нью-Йорка.

Ключовою передумовою сучасного свята став мітинг, який відбувся 1908 року в Нью-Йорку: це був марш соціал-демократок, які вийшли на вулицю, щоб вибороти право голосу, а також скорочення робочого дня – з 16-ти годинного до 10-ти та рівні з чоловіками умови праці. Вже через рік у Штатах з'явився свій національний Міжнародний жіночий день.

Про те, що такий день повинен бути по всьому світу, через рік, на зустрічі соціал-демократів у Копенгагені, заговорила Клара Цеткін - німкеня, одна із засновниць комуністичної партії Німеччини, активна жінка і талановитий піарник, яка перетворила власні політичні амбіції в міжнародне свято. Цеткін отримала чудову освіту в приватному коледжі в Лейпцигу, жила в Парижі, була журналістом і вміла переконувати. Вона вважала, що Міжнародний жіночий день потрібен для того, щоб жінки по всьому світу виходили на вулицю, збиралися разом і говорили про те, що їх турбує. Цікаво, що сьогодні, через більш ніж сто років, найпрогресивніші організації і країни повертаються саме до цього змісту 8 березня.

Я - жінка
Я - жінка! Ви чуєте, люди, я свічка,
Запалена Господом на віки!
Неправда, що я - ребро чоловіче.
Цю казку придумали чоловіки.
Я жінка, я - річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків!
Я - жінка, природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я - мрія і спогад, майбутнє й колишнє.
Я щось незбагненне для чоловіків.
Я - жінка, я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче,
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання,
Я все пробачаю тобі неперед.
З твоєї криниці я - крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих я - липовий мед.
Я - жінка, я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я непередбачена, незрозуміла.
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я - жінка, я дійсно слабка половина.
Нехай переможцям лаврові вінки!
Історію творять, звичайно ж, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!

(Катерина Рубан)