… Перший вранішній промінь ковзнув притихлою, але згорьованою землею, пропахлою сумом і великою черговою трагедією – війною. Та попри все життя не зупинити. І кожного ранку прокидаються наші неймовірні степові обшири, ліси і переліски, річки і озера, луки і заплави. Вони виграють веселковими барвами, і на різні голоси відгукуються на життєдайне сонячне тепло.

Ось серед такого чудового простору розкинулось і наше місто Перещепине, перша згадка про яке з’явилася у 1764 році. Воно було одним із найдавніших поселень Орільської паланки. В давні часи Перещепине, назва якого (за історичними даними) походить від козака Перещепи, що поселився хутором тут. Довгий час колишнє поселення було межею між Половецьким степом та Гетьманщиною, а згодом – північними воротами Дніпропетровської області.

Перещепине розкинуло свої крила на лівому березі нашої тихоплинної Орелі, та у пригирловій частині річки Кільчень.

Нашому місту – 259 років. За свою історію Перещепине двічі було спалене.

В 1768 р. – татарською ордою кримського хана Гірея. І вдруге – під час Другої світової війни нацистами. Але, як птиця «Фенікс», відроджувалось буквально з попелу, піднімалось, відбудовувалось і окрилялось.

Вже багато років поспіль в останню декаду вересня, ми всі разом святкуємо світле і величне свято – День міста і визволення його від нацистських окупантів у роки Другої світової війни. Ця неймовірна подія сталася 21 вересня 1943 року. Перещепине було звільнене 125-м стрілецьким полком під командуванням підполковника Любицького Миколи Матвійовича.

Але жорстока і сумна статистика залишилась в нашій історії назавжди: це люди, що загинули від рук окупантів – наш золотий фонд українців, нашої нації, який не можна повернути.

В нашому центральному парку ім. Т. Г. Шевченка на мармурових плитах меморіалу викарбувані імена 273 наших героїв, бійців, що назавжди залишились на дорогах Другої світової війни.

Проходять роки, відходять у вічність ветерани і люди того часу – живі свідки всенародної трагедії.

Змінюються покоління і все далі відходить гірке відлуння тієї біди.

Та на нашу землю прийшло нове лихо, часовий період якого – 9 років і 17 місяців поспіль – повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Яке страшне лихо прийшло знову на нашу землю. Відбувається геноцид українського народу, матеріальні руйнації неймовірних масштабів. Стираються з поверхні землі цілі села і міста. Гинуть наші воїни, захисники, герої.

На їх честь в наших серцях повинні завжди лунати дзвони духовності, глибокої вдячності і вічної світлої пам’яті.

Та попри ошалілого, дикого російського глузду, ми всі разом вистоїмо і обов’язково переможемо. За нами правда, а під ногами рідна прабатьківська земля.

Ми будемо впертими в натхненні і стремлінні. Вистоїмо, згуртуємось і неодмінно переможемо.

І є глибоко символічним той факт, що 21 вересня + День визволення нашого міста від нацистських окупантів, співпав з Днем Миру!

Всім нам життєлюбності, жаги справедливості, впевненості, тісної консолідації на шляху до Перемоги і Миру!

Слава Україні!